Біженець без документів,
перший танцівник кардебалету в телевізійній передачі «Бона Доменіка».
Албанець Кледі Кад’ю став відомим, дякуючи своєму таланту і старанню.
В даний час гість телевізійної трансляції «Бона Доменіка», де
роками кожної неділі передають в прямому ефірі разом з відомим
шоуменом Мауріціо Костанцо, Лука Лауренті та в передачі «Є пошта
для тебе» (C’e posta per te), де дає уроки танцю Марії де Філіппі.
В журналі «Бота Скіптаре» Кледі Кад’ю розповідає історію в якій
він виступає головним героєм.
Привіт, Кледі! Хто знає скільки часу чекає дівчина в барі телевізійної
студії «Чінечітта» і щаслива вітає хлопчину, який щойно вийшов
з машини. Він обертається і навіть якщо бачить її перший раз
усміхається і вітає. Дівчина бере під руку свою подругу, яка
стоїть вражена і розриваються від сміху.
Хлопчина, якого привітали – Кледі Кад’ю. До незнайомців, які
зупиняються і вітають його, він вже звик. Відколи попробував
смак слави на італійському телебаченні повинен був звикнути до
«наслідків» популярності.
Якщо «принц на білому коні» вмів би танцювати, Кледі став би
дійсно «принцом на білому коні», тим більш, що він має всі характерні
риси: гарне мускулисте тіло, правельні риси обличчя, сором’язливість
і щось дитяче в його очах, що відповідає його стилю.
Обмінявшись двома словами, переконуєшся, що Кледі такий, яким
його бачиш – відомий танцівник і одночасно скромний, добродушний,
чесний і дуже любязний юнак. Спокійно, делікатно відвертаючись
від диму моєї сигарети, розповідає як йому вдалось добитися успіху.
Одного разу....
Кар’єра Кледі розпочалась, як кар’єра
багатьох албанійців в Італії, біженцем. Кардебалет з міста Монтова
приїхав в Албанію в 1993 і провів вибірний конкурс для декількох
албанійських танцівників. Нам дали виклик на один місяць в Мантову
для навчання, після чого, ми повинні були дати виступи для них.
Ми всі були албанійці з підготовкою класичного танцю: «Лебедине
озеро», «Дон Кихот», « Жизель»... Спектаклі, які ми давали були
висого рівня, тому що танцювали також відомі танцюристи міжнародного
значення такі як Леонард Хокахі. Незважаючи на це, нам платили
лише 500.000 лір. Можеш собі уявити, на що можна було розтратити
гроші, які залишались... Немаючи документів, ми не могли нічого
змінити. З часом дізнався, що це агентство вже достатньо часу
використовує танцівників, які походять з Східної Європи.
Як би там не було, я був дуже рішучий, навіть в самі найважчі
моменти, як професійні, так і економічні ніколи не думав залишити
мою діяльність ради іншої роботи.
Італійська окупація.
Кледі народився 7 квітня 1974 року. «День, в який Італія окупувала
Албанію». Після багатьох перепецій Кледі вдається отримати робочий
контракт і дозвіл на проживання. «В той момент почав думати,
що дійсно витримаю». Деякий період працював в Роверето, але був
більш спрямований і зацікавленний телевізійними передачами. Накінець
настав той день, в який почав працювати на телебаченні. Передача
називалась «Гранде Влуфф», яку вели Паола Баралє і Лука Барбарескі.
Одночасно проблеми з документами продовжувались: було необхідно
переробити дозвіл на проживання для підлеглої праці на автономну
діяльність. Стикнувся з великою бюрокрацією. Згадуючи і порівнюючи
попередню ситуацію в Мантові, нинішня не представляла для мене
такої важкості...З того моменту кар’єра Кледі зростає. «Гаррисон
хореограф, який підготовлює танцювальні групи для телевизійних
трансляцій, вибрав мене для багатьох спектаклів. В 1998 році
почав танцювати в кордебалеті в трансляції «Бона Доменика». В
тій атмосфері я почував себе ще краще враховуючи, що час, який
ми мали присвячувати виступам був значний. В 1999 році мене вибрали
першим танцівником кодебалету, який складався з 16 чоловік. Я
відчув себе та й відчуваю до сьогоднішнього дня дуже задоволенним
та ще й більш відповідальним, тому що бути першим танцівником
означає бути в центрі уваги тисячі телеглядачів, які спостерігають
за твоїми рухами. Я відчув себе особливо добре і задоволенним
також в трансляції «Є пошта для тебе». В тій передачі я повинен
був навчити танцювати Марію де Філіппі.
Підчас вечора « Телегатті» я танцював разом з нею перед найбільш
відомими особистостями на телебаченні та кіноматографії. Також
Марія де Філіппі здавалась враженною професійним здібностями
Кледі. Під час інтерв’ю «Одджі» дружина Мауріціо Костанцо заявила,
що своєму зовнішньому зміненню вона вдячна двом чоловікам а саме:
Джоржо Армані та Кледі Кад’ю.
Буквочка.
В алфавіті любові Кледі є тільки одна
буква. Буква, тому що вона знайома як «буквочка», телевізійний
персонаж, створенний під впливом фантазії авторів програм. Її
ім’я Данієлла Белло з міста Варезе приймає участь в ролі «буквочки»
в програмі Джеррі Скотті «Пассапарола». « Ми закохались під час
театрального спектаклю. Зустрічались три роки, потім на жаль
розлучились через відстань. Я живу в Римі, а вона в Мілані. Маючи
багато забов’язань не могли часто зустричатись і через це зараз
я сам, без дівчини. З Данієллою ми в гарних відносинах. Часто
чую ії по телефону.
Не лише Кледі.
« Чи я мав проблеми, тому що я албанієць?
Звичайно, особливо з початку. Зараз по-іншому. Як би там не було
з професійного боку до нас відносяться трохи скептично. Майже
всі албанійці працюють, як танцюристи в Італії, тому що мають
високий професійний рівень. Академія мистецтв в Тірані тебе вимучить,
але потім станеш хорошим професіоналом. Можливо саме через цю
підставу багато албанійців заробили хороші робочі місця в багатьох
мистецьких групах. Коли я почав працювати на італійському телебаченні
зустрів багато албанійців, які вже там працювали і продовжують
працювати до сьогоднішніх днів, наприклад Ілір Шакірі прекрасний
танцюріст та мій друг. Він працює в кордебалеті программ «Бона
Доменіка», та з 1995 року працював в програмі «Корріда», ведучим
якої був Коррадо. Зміг би перечислити інших таких, як: Леонард
Хокахі, Енкель Цуті, Реміс Качелі, Ліндіта Аматаі, Олта Бітрі,
Юліан Стіно і інші, які здобули славу на міжнародному рівні.
Лебедина пісня.
Кажуть, що танцівник передає пісню тіла,
інколі ця пісня радісна, інколі сумна. Кажуть, що існує поезія
ніг. Ноги для танцівника, як святиня, як і для футболіста, тому
що він усвідомлює скільки має часу для присвядчення цій мовчазній
поезії. Час, який швидко летить.
«Я усвідомлюю, що для танцівника кар’єра закінчується швидко.
Те, що я можу сказати про себе: продовжитиму танцювати до тих
пір поки зможу. Пізніше я б хотів створити школу танцю, або хореографії».
В танці існує щось подібне до божевілля, яке безперечно всім
сприяє дуже добре. Кледі – людина любязна і рішуча, звичайно
цьому посприяло мистецтво.
« Молюсь, щоб мої ноги шли вперед разом з ритмом моїх років».
На наш погляд молитва підтримує не лише його коліна, але й його
танець.
Взято з журналу Бота Скіптаре.
