Ласкаво просимо в наш гостинний багатомовний сайт, присвяченний ‎імміграції та інтеграції Риму і провінції

 
arabo  francese  inglese  albanese  bosniaco  romeno  spagnolo  italiano
  Знаходишся в :  >> Пізнати іншого > Моделі інтеркультури > Яка інтеграція…? Яка політикa…? <





Яка інтеграція…? Яка політикa…?

НА ШЛЯХУ БІЛЬШ ПРОГРЕСИВНОЇ МОДЕЛІ ДЛЯ ІТАЛІЇ


Американський письменник, Томас Севелл у своїй книзі "Імміграція і ‎культура" написав: "Історія імміграції не лише історія людей, які іммігрують, в ‎ній відображено історію Батьківщини іммігрантів та трагедії, які їм пришлось ‎пережити".‎
Збільшення потоків іммігрантів з різних країн з різними етнічними і ‎культурними особливостями склало нову соціально-культурну реальнiсть, яка в ‎деякій мірі спричинила в Італії кризу. Ця криза розкрила контраст між різними ‎етнiчними групами, які з часом виявились необхідними в змінах розвитку ‎країни. Крім того, цей контраст дав життя новим потребам, які привели до ‎перегляду соціальної політики, системи соціальної служби і всієї нормативної ‎бази, що переглядає в'їзд іммігрантів і їхнього проживання .‎
Необхідно знайти нові моделі, які відповідають новим потребам у новій ‎концепції і контексті . Важливо зазначити, що ці зміни почали розвиватись, ‎долаючи всі перешкоди, даючи змогу подолати мовні, культурні та релігійні ‎розходження. Закон Боссі-Фіні не вирiшив усіх цих проблем, а навпаки ‎ускладнив і без того вже складну ситуацію, тому що концентрувався на значній ‎безпеці, як відправний пункт для обговорення теми імміграції.Таке відношення ‎до цієї проблематики являється не лише неправильне але й дуже небезпечне. ‎Наприклад: зустріч італійського оператора санітарно-соціальної служби з ‎іноземцем являє собою мiжкультурний обмін та відіграє важливу роль для ‎іноземця, який входить в нове суспільство. Здобуття досвіду оператора в ‎соціально-санітарній сфері може бути дуже складним. Оператор повинен ‎відрізнятись сильною чутливіст'ю, повагою до відмінності і особистості ‎іноземця, також необхідно бути дуже уважним до проявів, які перешкоджають ‎взаєморозумінню і приближенню людей з різними культурами, мати велику ‎силу волі від забобонів і стереотипів. ‎
‎ Повертаючись до розмови про феномен імміграції , можемо сказати що це ‎жива реальність, яка створює нові аспекти, такі як:‎
‎1)‎ Оперативні елементи, які базуються на розходженнях між культурами.‎
‎2)‎ Елементи, які переглядають процес інтеграції іноземця в новому ‎суспільстві .‎
Ці головні елементи повинні бути внесені в імміграційний закон, який ‎регламентує в'їзд, проживання, прийом, охорону здоров'я, навчальну систему і ‎правосуддя і повинні збігатися з інтеграційною програмою адекватною з ‎італійською реальност’ю для того, щоб прийти до кінцевої моделі у відношенні ‎імміграції.‎
Яка повинна бути ця модель?‎

‎ Моделі політичних міграцій відомі у світі .‎

Відповідно до думки різних вчених світового рівня існує 4 типи політичних ‎міграцій:‎
‎1.‎ РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ - МОНОКУЛЬТУРА.‎
Модель інтеграції, яка гарантує усім однакову можливість у суспільному житті, ‎відмовлення від власної культури і повна асиміляція з культурою країни ‎імміграції. Модель, у якій домінуюча культура одночасно представляється ‎етноцентричною і універсальною. Ця модель найбільш вжита у Франції.‎
‎ ‎
2.‎ РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ - МУЛЬТИКУЛЬТУРА.‎
Модель, у якій мається на увазi рівнi права у суспільному житті і немає ‎необхідності культурної асиміляції в приватному житті. Модель відносна і ‎універсальна, де рівність можливостей сполучається з особливостями культури, ‎наприклад Великобританія.‎

3.‎ НЕРІВНИХ ПРАВ - МУЛЬТИКУЛЬТУРА.‎
Модель, у якій домінуюча культура не тільки етноцентрична але й в основному ‎ізольована. Рівність можливостей обмежена домінуючою культурою, тим часом ‎як інші члени суспільства можуть зберігати і розвивати власну
культуру, тому, що залишаються у своєму замкнутому просторі. Ця модель ‎була до деяких пір у Німеччині, а також Південно-африканськіх апартеїд.‎
‎ ‎
‎4.‎ НЕРІВНИХ ПРАВ - МОНОКУЛЬТУРА.‎

Модель, яка не відображує рівні права. Мова йде про моделі, які асимілюють ‎домінуючу культуру, яка демонструє етноцентризм і в той самий час ‎диференційованність ( інтеграційний рацизм) - американська модель.‎


ЯКА ПОЛІТИКА В ІТАЛІЇ ?‎
‎ Італія постійно живе в умовах збільшення потоків іммігрантів. Задумуючись, ‎запитуємо: " Яка модель функціонує краще ? "‎
Перед тим як задавати це питання, варто запитати: ‎
‎" чи існує імміграційна політика ясна і стабільна ? ".‎
Один італійський вчений кілька років назад підтвердив, що італійська політика ‎містить наступні аспекти:‎

‎1 - Нестабільність, тому що місцева нормативна база неорганічна і часто ‎непридатна для суспільної адміністрації.‎

‎2 - " Швидкі вдихи", тому що виникає спішно, в ситуації гострої необхідності і ‎не охоплює різні фази імміграції.‎

‎3 - Не зовсім відповідає нормам конституції і міжнародним нормативам.‎
‎ Отже не дуже вдала для вмілого керівництва імміграційного процесу.‎

В Італії визначені різні варіанти імміграційних потоків, які визначаються в ‎регіональній моделі:‎
‎* Політика нагляду, яка підкреслює тему безпеки і найбільш виражена в Генуї і ‎Туріні .‎
‎* Політика допомоги, яка спрямована особливо на підтримку і допомогу ‎іноземцям проживаючим в Італії, або які перетинають її кордони транзитом . ‎Найбільш виявлена в центрально- північній Італії, зокрема в Римі та провінції.‎
‎* Політика просування, яка демонструє уяву про інтеграцію, але в реальності ‎обмежена, або випадкова. Вона перетинається з політикою допомоги (модель ‎Рима) і спостерігається в деяких зонах на півдні Італії.‎

Очевидним є відсутність комплексної політики.‎
Усі закони, що стосуються імміграції з 1984 року до наших днів установлені ‎тільки для вирішення проблем зв'язаних з визначеними періодами й отже ‎залежить від тієї партії, яка перемагає. Закон № 40 1998 року спробував ‎сформувати базу для чіткої імміграційної політики, але безуспішно.‎
Ми повинні почати зі шкіл, центрів прийому, служб для того, щоб сформувати ‎атмосферу вільну від забобонів і стереотипів, у якій політика формує закон "без ‎страху". Атмосферу, яка впливає на національні інтереси Італії і сприяє ‎здоровому співіснуванню, яке базується на повазі культурних розходжень .‎
У цьому напрямку ми повинні багато працювати, з великим бажанням, надією і ‎щиросердечніст’ю. ‎

‎ За редакцією Латиф Саади‎
‎ Лютий 2003 рік‎